Відділ
освіти Каланчацької районної
державної
адміністрації
Каланчацька
загальноосвітня школа
I-III
ступенів № 1
Збірник
диктантів
на
народознавчій основі
Українська
мова
7 – 8 класи
Каланчак
2016
Збірник
диктантів на народознавчій основі з
української мови для 7-8 класів.
Упорядник
Літвінчук Л. А. – 2017.- 40с.
Рецензент:
Пушкіна Н. М. – заступник директора
Каланчацької ЗОШ I-III
ступенів № 1.
Збірник
містить диктанти на народознавчій
основі для 7-8 класів. Запропоновані
тексти сприятимуть гуманістичному
вихованню, вихованню національно-патріотичних
та моральних загальнолюдських цінностей
учнів. Збірник розрахований на
вчителів-словесників.
Затверджено
та рекомендовано до використання
рішенням методичної ради КУ «Районний
методичний кабінет» від 20.12.2016р., протокол
№ 3.
Передмова
Диктант
– це такий вид організації навчальної
діяльності на уроці, в процесі якої учні
відтворюють письмово сприйнятий ними
на слух, продиктований частинами текст.
Також диктант- це ще й різновид письмової
роботи, виконаної під диктовку.
Учитель
самостійно обирає для цього виду роботи
найоптимальніший текст,
оцінюючи навчальну ефективність
диктантів, конкретні їх форми та способи
реалізації. Диктант допомагає організувати
колективну роботу всього класу над
одним текстом, він є засобом виховання,
навчання й контролю.
Самі життєві
потреби вимагають вироблення
практичних навичок передавати на письмі
текстуально, вибірково чи стисло усне
мовлення, сприйняте на слух.
Диктанти
є одним із засобів боротьби за культуру
писемної мови учнів, виконують організуючу
й виховну роль – допомагають сформувати
цінні навички й уміння дотримуватися
встановленого порядку й ритму. Цей вид
роботи розвиває зв'язне мовлення учнів,
підвищує стилістичну грамотність, вчить
виділяти головне, зіставляти, сприяє
зміцненню орфографічних і пунктуаційних
знань. Цей вид роботи мобілізує школярів
до уваги, точності й акуратності в
навчальному процесі, допомагає
зосередитися та включитися в роботу,
виконуючи поставлене завдання. Проведення
контрольного диктанту дає змогу зробити
висновок про ступінь засвоєння теми чи
розділу.
Під час
написання контрольного диктанту
перевірці підлягають уміння правильно
писати слова на вивчені орфографічні
правила та словникові
слова, визначені для запам'ятовування;
ставити розділові знаки відповідно до
опрацьованих правил пунктуації; належним
чином оформляти роботу. Для контрольного
диктанту використовується текст,
доступний для учнів даного класу. Текст
має бути насиченим у достатній мірі
тими орфограмами, які вивчаються на
даному етапі, причому важливо, щоб
насиченість орфограмами була розділена
рівномірно по всьому тексту, а не
зосереджувалась у якійсь його частині.
Контрольний
диктант проводиться за такою загальною
схемою: попереднє читання тексту та
пояснення невідомих дітям орфограм,
виконання роботи під диктовку, повторне
читання тексту. Слід зазначити,
що послівне читання збільшує
кількість помилок у диктанті, є одною
з причин пропуску слів, привчає до
механічної роботи, до бездумного
копіювання продиктованого. Тому під
час написання диктантів слід систематично
привчати дітей запам'ятовувати
продиктоване речення або значні його
відрізки. Читати текст необхідно виразно,
чітко, щоб усі діти добре чули зміст, не
вгадували непочуті слова. В однаковій
мірі шкідливе й побуквене
вимовлення слів, і навмисно невиразне
вимовлення звукосполучень нібито з
тим, щоб «спіймати учня»,
примусити його подумати над правописом
слова. Це ж стосується й розділових
знаків, на місці яких потрібно робити
такі паузи, які вимагаються даною
синтаксичною структурою.
Слід
пам'ятати, що велике навчальне й виховне
значення має уважна та
своєчасна перевірка,
оцінка диктантів з певним обліком усіх
помилок кожного учня з
наступною роботою над помилками.
Особливу
увагу хочу звернути на виховну роль
диктанту. Завдання словесника
полягає втому, щоб засобами художнього
слова зуміти знання перетворити в
переконання, зробити ці ідеї осмисленими,
усвідомленими, глибоко продуманими.
Вони повинні стати органічною потребою,
невід’ємною частиною життя, нормою
поведінки кожного учня, а не лише заученою
фразою.
Текст
диктанту, який читається
кілька разів, повинен відігравати
важливу роль у вихованні національно
свідомого, патріотичного молодого
покоління. Це є одним з
пріоритетних завдань словесника.Ми не
повинні забувати про формування
патріотизму духовно
осмисленого, який поєднує
пристрасну любов до свого народу, нації,
Батьківщини, звичаїв і
традицій. Справжній урок
мови– це урок виховання громадянськості,
почуттів добра й краси, утвердження
високих моральних ідеалів, формування
гармонійно розвиненої особистості,
активної життєвої позиції школяра. Тому
навіть на диктанті ми не повинні забувати
про виховне значення слова.
У збірнику
підібрано диктанти, які дають уявлення
про моральність, справедливість, любов
до свого народу, нації, Батьківщини,
української культури, звичаїв, виховують
спражній патріотизм.
Критерії
оцінювання навчальних досягнень учнів
з
української мови
Диктант
оцінюється однією оцінкою на основі
таких критеріїв:
- орфографічні
та пунктуаційні помилки оцінюються
однаково;
виправляються,
але не враховуються такі орфографічні
і пунктуаційні помилки:
1) на правила,
які не включені до шкільної програми;
на ще не вивчені правила;
2)
у словах з написаннями, що не перевіряються,
над якими не проводилась спеціальна
робота;
3)
у передачі так званої авторської
пунктуації.
– повторювані
помилки ( помилка у тому самому слові,
яке повторюється в диктанті кілька
разів), вважається однією помилкою
однотипні (помилки на те само правило),
але в різних словах вважаються різними
помилками;
розрізняють
грубі і негрубі помилки; зокрема, до
негрубих відносяться такі:
1) у винятках
з усіх правил;
2)
у написанні великої букви в складних
власних найменуваннях;
3)
у випадках написання разом і окремо
префіксів у прислівниках, утворених
від іменників з прийменниками;
4) у випадках,
коли замість одного знаку поставлений
інший;
5)
у випадках, що вимагають розрізнення
не і ні (у сполученнях не хто інший,
як....; не що інше, як...; ніхто інший не...;
ніщо інше не...);
6)
у пропуску одного із сполучуваних
розділових знаків або в порушенні їх
послідовності;
7)
в заміні українських букв російськими;
- п’ять
виправлень (неправильне написання на
правильне) прирівнюються до однієї
помилки;
- орфографічні
та пунктуаційні помилки на неопрацьовані
правила виправляються, але не враховуються.
Нормативи
оцінювання диктанту:
Бали
|
Кількість
помилок
|
1
|
15-16 і більше
|
2
|
13-14
|
3
|
11-12
|
4
|
9-10
|
5
|
7-8
|
6
|
5-6
|
7
|
4
|
8
|
3
|
9
|
1+1 (негруба)
|
10
|
1
|
11
|
1 (негруба)
|
12
|
–
|
Обсяг
тексту
Клас
|
Кількість
слів
|
5
|
90-100
|
6
|
100-110
|
7
|
110-120
|
8
|
120-140
|
9
|
140-160
|
1
Національні символи
«Людина
хороша, коли на себе схожа»,— говорять
у народі. Кожна нація намагається
виявити себе і у національних символах.
Гербом України є тризуб, а прапор
складають два кольори: жовтий і синій.
Зображення
тризуба з'явилося дуже давно,
ще на монетах київських князів. Ось лише
деякі версії походження цього знака:
скіфський або візантійський скіпетр,
корона, якір, лук і стріла, сокира.
Яке минуле
українського прапора? Синій і жовтий
кольори ми бачимо на знаменах
українських козаків, у козацькому й
гайдамацькому одязі.
Краю,
де зародилась хліборобська цивілізація,
притаманні саме сині й жовті фарби.
Золотаві хлібні лани і блакитне над
ними небо, синя дніпровська або морська
вода і жовтий пісок - все це краєвид
України. Око українця милували
жовті квіти горицвіту й соняшника,
барвінку й волошки. Жовте уособлює
вогонь, а синє - холод, це два полюси
буття, два кінці осі, навколо якої
буття обертається.
(138сл.)
(За В. Супруненком)
2
Пам'ять родоводу
Вивішений
на стіні портрет дідуся чи бабусі - це
не просто данина традиції, а й пам'ять
про тих, хто творив історію, з кого треба
брати приклад.Там, де зникають пошанівні
форми, обов'язково буде панібратське
ставлення до батьків, до старших.
Старше
покоління до цих свідчень було вельми
бережливим. Рідко знайдеш у селі літню
жінку, котра б не приберігала в скрині
предмети традиційного одягу своєї мами
чи бабусі. У цих домашніх архівах
неодмінно знайдете родовідні метрики,
яким нема ціни.
Але чи ми,
молодші, уміємо приберегти хоч би
звичайнісінькі листи від батька-матері?
Неповага до листів певною мірою
характеризує загальну культуру людини.
Не вічні ж наші батьки. Прийде час, коли
пам'ять про них залишиться лише у листах
та фотографіях.
Пам'ять
родоводу...Вона обіймає всю сферу нашої
духовності, звичаї й обряди, пісні й
історичні перекази, мову, культуру,
стає духовним орієнтиром для майбутніх
поколінь.
( 140 сл.)
(За В. Скуратівським)
3 Хата
Напишу я
слово про хату . Білу, з теплою солом’яною
стріхою, що поросла зеленим мохом,
архітектурну праматір пристанища
людського. Незамкнену,
вічно відкриту для всіх людську оселю.
Бідну і ясну, як добре слово, і просту,
ніби створили її не робочі людські руки,
а сама природа.
Опишу її
неповторну зовнішність, привітну й
веселу, часом сумну, молоду й стареньку,
чепурну і уважну, журливу і ніколи не
горду. У полі, на горі й під горою, на
городі серед квітів весною і влітку,
серед насіння восени. Здається, щезни
вона, і спустіє земля, заросте бур’яном,
споганіє, і світ стане чорний та не
привітний від голоду й злоби.
Опишу її
внутрішній образ. Немає кабінетів,
віталень, спалень, де довго сплять..
Немає на стінах фамільних портретів,
і скарбів нема в сундуках, і ковані
панцирі предків не красуються по її
кутках, бо билися гаразд лицарі —
дідки-небораки без панцирів з одверто
голими грудьми .
(139 слів)
( За О. Довженком)
4 Витинанка
Коли в
наших предків з’явилися перші
віконця зі склом — це були
невеличкі отвори. Промінчики, що йшли
до хати, несли велику радість.
Це було своєрідне «хатнє
сонечко». Сонце дарувало врожай, тому
світлові віддавали належну
шану. Щоб зосередити на ньому
ще більшу увагу, приєднували
до нього візерунки — витинанки зі
шкіри, а потім із паперу.
Для витинанок
папір фарбують в червоний, рожевий,
синій, зелений кольори.
Багатокольорові витинанки ріжуть
спочатку з білого паперу,
а потім фарбують окремі
деталі композиції.
Залежно від фантазії
автор надає їм певної
форми, візерунка. Наприклад, витинанки
для книжкових полиць мають переважно
геометричний малюнок, а витинанки,
що накладаються на сволок, на
стіни та вікна,— рослинний.
Часто-густо витиначі укомпоновують
у візерунок витинанки
силуети дерев та птахів.
Нині
витинанки в селах та в містах
побутують не так часто,
а лише на Новий
рік у вигляді сніжинок.
І все ж цей
один із найдавніших видів
мистецтва і сьогодні
привертає до себе увагу, бо
служить виявом певної
передсвяткової радості народу.
(145 слів).
(За Н. Кочережком)
|
5 Українська
вишивка
Історія
народної вишивки на Україні сягає своїм
корінням
у глибину віків.
Вишиванням
споконвіку займались жінки, які
з покоління в покоління
передавали найяскравіші зразки
орнаменту, кольору, техніки. Кольорова
гама вишивок широка: червоне поєднується
з чорним, біле із
багатоколірним розмаїттям малюнків.
Вишивкою
оздоблювали рушники, жіночий та
чоловічий одяг. Особливої увагу надавали
рушникам — старовинним оберегам дому,
родини. У давнину рушник
був неодмінним атрибутом багатьох
обрядів: з рушником приходили до
породіллі, зустрічали і проводжали
дорогих гостей, справляли шлюбні обряди,
проводжали в останню путь, прикрашали
образи та накривали святий
хліб на столі. Рушник є символом, який
поєднує людину з її предками.
Українська
вишивка — це заповіт далеких
і близьких предків, переданий нам
у такій своєрідній мистецькій формі.
А що ми передамо своїм дітям? Може так
статися, що передавати буде нічого.
Збережімо
ті надбання української культури, які
ще можна зберегти!
(142
сл.) (Із журналу)
6 Український
рушник
Рушник
залишається незмінним символом
доброзичливості й гостинності,
коли на ньому шанованим гостям
підносять хліб-сіль.
В обрамленні
рушників не тільки у сільських хатах,
а й у міських квартирах висять на стінах
сімейні фотографії, ними увінчуються
не лише ікони, а й портрети Т. Г. Шевченка,
картини тощо. Існують десятки видів
рушників іншого призначення. З-поміж
них і ті, якими дівчата перев’язують
хлопців під час проводів до армії. І ті,
які є символом щасливої долі
і пам’яті про рідний дім,
які є найдорожчим подарунком
матері в дорогу синові.
З
рушниками людина і закінчує
своє життя, з ними її проводжають
в останню путь, на довгих рушниках
опускають домовину в могилу.
Вишивка
— мистецтво всенародне, в
якому через віки пронесена
і збережена колективна художня
пам’ять.
Саме
українські рушники як витвір
декоративно-прикладного мистецтва
є символом української ментальності,
виразником однієї з
найпрекрасніших морально-естетичних
традицій нашого народу.
(142 сл.)
( За Л.Косиченком)
7
Хато моя, рідна хато!
Рідна
батьківська хато!
Ти випливаєш
із туманної
далечі минулих літ
і стоїш
переді мною
білим видивом. Яким
теплом і лагідним
родинним затишком, віє від
тебе, рідна хато!
Перші
спогади про хату —
немов рожевий досвіток дитинства. До
сволока на
гачку прикріплена
мотузочками вербова колиска.
Мати наспівує колискову пісню про
котика-воркотика.
З
батьківської хати
розпочиналося пізнання
світу.
Сонячне
проміння лилося
через вікна, і від
того на стінах вигравали розгаптовані
квітами рушники. Червоні
кетяги калини
аж горіли
в дозрілій
пишноті. Золотисті
китички хмелю звисали з рушників до
самого столу і пахли хлібом. А може,
то йшов дух від паляниць, які спекла
мама й поклала на стіл, накривши
білою скатертиною.
Усім
найкращим, що є в моїй
душі, завдячую тобі. Ти
навчила мене змалку поважати
старих, шанувати батька й
матір, бути терплячим, чесним
і роботящим. Будь
благословенна, хато моя!
(139 сл.)
( За І. Цюпою)
8 Українська
хата
Традиційну
українську хату
недарма порівнюють із сонцем, навколо
якого обертається весь світ національних
традицій і звичаїв. Її конструкція –
справжній солом’яно-глиняний шедевр,
що досяг досконалості за багато століть.
Залежно
від регіону й особливостей місцевого
клімату матеріали для зведення стін
могли використовуватися якнайрізноманітніші,
а саме: дерен, земля, глина, змішані з
різаною соломою, а також очерет, хмиз,
колоди тощо. Незважаючи на місцеві
розходження, українські хати зазвичай
мали однакове планування: складалися
з трьох ізольованих одне від одного
приміщень. Ліжко, мисник, стіл під іконами
на покуті, лави вздовж стін – усі ці
предмети побуту були обов’язковими
для оселі. Ікони прикрашали засушеними
духмяними квітами: чорнобривцями,
волошками, гвоздиками, барвінком.
Піч розмальовували традиційними
символами – оберегами.
Неодмінним
атрибутом української хати була
дерев’яна, прикрашена орнаментами
скриня. Часто на ній малювали козака
Мамая, який був, мабуть, найулюбленішим
героєм українського фольклору. У скринях
зберігали святкове вбрання та повсякденний
одяг, вінки, рушники, прикраси
(140
сл.) ( За А.
Клімовим )
9 Гончарі
Не боги
знаходили і добували глину, тим більше
не вони ліпили і випалювали горщики.
Загальні гончарні форми брали
початок ще з часів
Київської Русі. Проте кожний
тип гончарних виробів мав свої
особливості, які були зумовлені і
місцевими традиціями, і сортом
глини, і майстерністю гончара.
Тільки
спеціалісти могли розібратися у сортах
глини. Скажімо, полтавські
гончарі розрізняли
піщанисту вогнетривку глину,
крупнозернисту ,
жовтувато-зелену
глейку глину. Гончарі
використовували глину в
чистому вигляді, а також
у сумішах.
Глину
привозили з «глинища» і зберігали
на подвір’ї. Замішану, як тісто, глину
били веслами, колотили дерев’яними
молотками, стругали спеціальними
«стругами» або різали дротом. Після
цього глину розкачували у різної
довжини ковбаски.
Від
них гончар відщипував шматочки
і обробляв спочатку на
ручному, а пізніше на ножному
гончарному крузі.
Після
обробки вироби сушили на подвір’ї
або в домашній печі. Вироби у
піч ставили рядами, між якими
були переділки. Необхідно було
стежити за температурою. Вистигали
вироби під нічним
склепінням.
(146 сл.)
(За В. Супруненком)
10 Верба
Верба
– це дивовижне дерево. Ще тільки зійшов
сніг. Ледь пригріває сонце, а вона вже
поспішає привітати світ з весною, даруючи
йому пухнасті ніжно-жовті котики. Верба
росла біля кожного двору. Використовували
її для господарських потреб: робили
ночви, щоб дитину купати, плели кошики,
навіть тини. А ще з верби робили сопілки
та маленьким дітям свищики.
Вербною
називається неділя за тиждень до
Великодня. Верба, освячена цього дня,
дарує здоров’я та силу. «Будь здоровий,
як вода, а рости, як верба», – приказували,
ударяючи гілочкою. Засушену вербу
зберігали впродовж року, аби захистити
од грому. Такою гілочкою перший раз
вигонили корову в стадо, а ще у відварі
верби купали маленьких дітей, щоб росли
міцними, нічого не боялися.
Прикрашена
стрічками та квітами верба ставала
«купайлом» – обрядовим деревом на святі
Івана Купала. Загальновідомі цілющі
властивості цієї рослини: протизапальні,
протиревматичні, протиалергійні. Ніжна
верба, красива і понині є символом
України.
(141
сл.)
( За Л. Павленком)
11
Дідух нашої оселі
Кожне свято
має свою символіку й атрибутику.
А як прикрашали свої оселі
на різдвяно-новорічні свята наші пращури?
Далеко не кожен може відповісти на це
питання. Для предків, які мешкали серед
густих пралісів, дерева були священними
атрибутами різноманітних обрядів. Вони
виконували оберегові функції, біля них
влаштовували жертвоприношення та
святкові дійства, їх
навіть обожнювали.
Роль
сучасної ялинки виконував дідух. Це
слово має давнє коріння. Неважко
здогадатися, що йдеться про дідівський
дух. Традиційно в нашого народу був
розвинений високий культ пращурів. У
кожній родині поіменно знали й відповідно
шанували до сьомого коліна всіх
попередників. Уважалося, що душі предків
постійно контактують з родиною, стежать,
щоб у ній був лад і спокій.
Дідуха
виготовляли з обжинкового чи зажинкового
снопа. Кілька житніх чи пшеничних
пучечків, обв’язаних кожний кольоровою
стрічкою, складали докупи – і виходив
дивовижної форми оберіг.
(134 сл.) ( За В.
Скуратівським)
12 Криниці
Здавна
в народі кажуть: яка криниця – такий і
господар, який поріг – така й
господиня. У цих словах відбилися не
лише людська працьовитість, але й
охайність, відповідальність.
Криниці – це найсвятіше місце, тому до
нього ставилися з особливою увагою.
Скрізь у
селах пропонують кришталеву воду
колодязі, які турботливо прихорошено
працьовитими руками. Над ними зводили
всіляких форм дашки. Вони були
не тільки прикрасою,
але й вода завжди була
чистою.
З особливим
смаком прикрашали зовнішнє цямриння.
На фронтончиках розміщували
силуети тварин, птахів,
квітів. Це не просто
криниці – це диво-музейчики, краї яких
оздоблені контурною різьбою чи художніми
розмальовками. Традиційним було
висаджувати тут калину – український
символ честі, вірності. Це дерево, не
тільки прикрашає місце, але й оберігає
воду від спеки. З ранньої весни духмяніють
на ній квіти, гудуть бджоли, витьохкують
солов’ї.
Криниця –
це не тільки господарські зручності,
але й висока естетична потреба, свідчення
мистецького смаку, фантазії.
(140
сл.)
( За В. Скуратівським)
13 Вінок
У
багатьох народів вінок уважається
оберегом. Він є символом жіночого начала,
дівування. Вінок — знак життя, долі й
перемоги життя над смертю.
Звичай
плести вінки навесні поширений із
давніх-давен у багатьох народів світу.
Вінки вдягали дівчата, ними прикрашали
на свята родючості худобу, їх клали на
могили своїх близьких родичів.
В Україні
вважали, що вінок-оберіг захищає дівчину
від недоброго ока, від нечистої сили.
Іноді між квітами в нього вплітали
часник, любисток і полин, бо від цього
зела утікала всяка нечисть.
Вінок —
символ дівоцтва. Майже по всій Україні
поширений обряд у купальську ніч ворожити
з вінками на долю. Кожна дівчина плете
вінок, пускає його на воду й стежить:
куди він попливе, з того краю треба й
виглядати свого нареченого.
Весільний
вінок — це оберіг особливий. Його плетуть
дружки на дівич-вечорі з калини й
барвінку. Це останній у житті вінок для
молодої, адже заміжня жінка носить на
голові вже очіпок, хустку або намітку.
(143
сл.)
(За Я.Музиченко)
14
Українська кухня
Кулінарія
– одне з найдавніших мистецтв світу. У
кухні кожного народу знайшли своє
відображення лише йому притаманні
смаки.
Українська
кухня формувалася на основі народних
традицій, і в її асортименті є безліч
смачних і здорових страв. Український
борщ з пампушками, голубці, капусняк
знані в усьому світі. А вареники, оспівані
в піснях, стали кулінарним символом
України.
Славиться
наша земля і різними видами печива:
паски, медівники, сметанники, рогалики
– усього не перелічити! Вони ваблять
духмяним ароматом.
Українці
завжди ставилися до їжі з превеликою
пошаною. У багатьох сім’ях є не загублений
у роках звичай: від покоління до покоління
передавати родинні рецепти. Ця традиція
має символічний зміст, бо разом із
простими словами переходить до нас
любов предків, повага до роду. Смаколики,
які готують за старовинними рецептами,
– це вже не просто їжа, це страви-обереги.
А господиня, готуючи такі страви, гордо
каже: «Так кутю робила моя бабуся, а
паску пекла мама!»
(144 сл.)
( За « Народним календарем»)
15 Лелеки
Я пригадую,
з яким нетерпінням чекав, коли прилетять
лелеки до нашого села. І була якась
особлива радість зустрічі з
цими птахами. Вони
всідалися на старій клуні і, закинувши
голову до неба, розсипалися клекотом.
Разом із ними приходила
весна, земля прокидалася й виповнювалася
знову безліччю істот:
жаби кумкали, жайворонки вимірювали
піснями височінь неба,
бджоли стрімко проносилися над головою.
Який багатий світ! Спориш зворушливо
зеленів дрібнесенькими
листочками, червонясті язички кінського
щавлю ловили тепле
проміння, а на оболоні, залитій водою,
походжали на певній
відстані один від одного, поважно
переставляючи ноги, лелеки.
Мені
кортіло підійти ближче й погладити їх
по чорно-білих перах, доторкнутися до
червоного дзьоба, до лискучих шкіряних
чобітків. Але це заборонено: ані
торкатися, ані вилазити до гнізда,
ані пускати по них із рогатки
камінчики. Свята птиця, яка за
кривди може помститися, кинувши на
солом’яний дах жарину,
діставши її з нічного неба. Лелеки
повернулися з вирію, з далекої,
незнаної країни.
(145
сл.)
( За П. Мовчаном)
16 Українська
гостинність
Хліб і сіль
на столі, прикриті рушником, віддавна
вважалися першою ознакою
гостинності. Коли до хати заходив гість,
його приймали дуже чемно, запрошували
сідати, частували,
розмовляли. Народна мудрість із правіків
промовляє: «Гість у дім —
радість у нім».
За особливу
честь було приймати гостей на Різдво,
Великдень, Трійцю, на храмові свята.
Мотив зустрічі гостей надзвичайно
популярний у різдвяних колядках. Крім
колядників, до господаря
приходять Господь, Божа Мати, святі й
ангели.
Обов’язкове
пригощання колядників було вірною
запорукою подальших
успіхів господарів. Навіть найбідніші
сім’ї прагнули приготувати
до цих днів більше смачних і небуденних
страв.
Найпочесніших
гостей садовили на покуті, хоча в
повсякденній трапезі це
місце належало старшому в родині. За
застіллям неодмінно звучали гучні
розмови, співи й сміх.
Основою
ритуалу гостинності завжди була спільна
урочиста трапеза. Це
перевірений віками звичай запросити
гостя до своєї оселі,
заприязнитися.
(135
сл.)
( За О. Боряк )
17 До батька
по розум
Повага до
старших, до батьків уважалась у народі
рисою, притаманною кожній порядній і
вихованій людині. Навчаючи дітей поважати
старших, їм розповідали різні повчальні
історії. Наведемо одну з найпоширеніших.
Давно-предавно
старих людей, які вже нічого робити не
могли, спускали спеціальним пристроєм
у провалля, щоб дарма хліба
не їли. Проте один чоловік дуже любив
свого батька й заховав його в хліві.
Щодня він потайки від
односельчан носив батькові їжу. Минуло
кілька років,
і людям через недорід нічим
було сіяти. Старий побачив,
що син чомусь зажурений, розпитав про
все й порадив зняти снопи
зі стріхи, ще раз обмолотити їх і засіяти.
Син так і зробив. У нього
хліб зійшов найкраще.Усі
люди стали допитуватися чоловіка, як
він до такого додумався.
Той спочатку мовчав, а згодом розповів,
що батько так навчив.
З того часу
люди вже не спускали старих у провалля,
а стали шанувати їх до самої смерті, бо
вони мудрі, завжди розуму
навчать.
(148 сл.)
( З народної творчості)
18 Горобина
ніч
В Україні
було широко відомим повір’я про те, що
хоча б раз на рік неодмінно буває дуже
бурлива ніч, з громами й блискавицями,
страшенно темна, хоч в око стрель.Така
ніч зветься горобиною.
Досить
часто її чекали перед святом пророка
Іллі, що відзначається другого серпня.
Щодо самої
назви «горобина
ніч» є різні
варіанти її походження. Дехто
порівнює наляканих стихією
людей із беззахисними пташками,
бо ж кажуть: усі люди, як горобці від
яструба, ховаються. Посилаються й на
те, що гучний грім і яскрава
блискавка не дають заснути горобцям.
Доволі
поширеним було повір’я, що від блискавки
в горобину ніч могла статися пожежа,
яку марно було гасити, хіба що тричі
прочитати молитву й тричі оббігти хату.
Радили також закидати полум’я
землею чи заливати кислим молоком, але
в жодному разі не водою. Проте люди й
після таких заходів на
успіх не дуже- то й
сподівалися.
(140
сл.)
( За О. Боряк)
19
Папороть
Згідно з
повір’ям, папороть цвіте лише раз на
рік, купальської ночі. Її чарівна осяйна
квітка розкривається на мить. Це стається
опівночі: вона тріскотить і займається
блакитним полум’ям.
Хто зірве
квітку папороті, той усе знатиме,
розумітиме мову дерев і звірів, стане
ясновидцем.
Буває, що
люди володіють цвітом папороті, але не
відразу це помічають.
Легенда розповідає про одного селянина,
який загубив волів. Коли ж пішов до лісу
їх шукати, то йому до плетеного взуття
потрапив цвіт папороті. Завдяки йому
селянин не тільки дізнався, де його
воли, а й довідався, у яких місцях заховано
скарби. От
він ішов лісом і розмірковував про
багатства, які вже вважав
своїми. Раптом до нього наблизився
розкішно вбраний пан і
запропонував обміняти старе плетене
взуття на свої чоботи.
Селянин
погодився, узув чоботи, а панок тим часом
зник.
І як тільки
не стало в селянина його старого взуття,
він позбувся своїх незвичайних знань.
(144
сл.)
( За Я. Музиченко)
20
Писанка
Мудрі
представники старшого покоління кажуть:
«У світі доти існуватиме
любов, поки люди створюватимуть писанки».
Тільки велика любов може творити
такі дива гармонії та уяви.
Кожна
писанка — це малесенький світ. Тут і
небо із зорями, і вода з
рибами, і дерево життя, і засіяне поле.
Усе це вимальовано в
певному порядку, щоб
підтримувати лад і рівновагу в нашому
світі.
На писанках
найбільше бачимо знаків, що означають
сонце. На
магічному яйці людина закликає
до себе тепло й добробут, візерунки на
писанці стають немовби
мальованою молитвою. Ось значення деяких
символів: сонце — джерело
світла й тепла; хрест — символ Усесвіту;
пташка — символ єднання
земного й небесного.
Кожен
орнаментальний мотив — це окрема літера
абетки. Поєднуючись, ці літери творять
охоронну молитву за того, кому призначений
оберіг. Писанки, на відміну від крашанок,
не їдять, адже це обереги.
Подаровані писанки тримають в оселі на
почесному місці до
наступного Великодня.
(141
сл.)
( За Я. Музиченко)
21 Святого
пророка наука
У давні
часи навчання в Україні розпочиналося
першого грудня. Це день святого пророка
Наума. То була найзручніша пора
здобувати освіту для сільських дітей,
оскільки вже завершено основні
сільськогосподарські роботи.
У народі
Наума називали покровителем розуму,
знань і доброчинства. Селяни вважали,
що дитина краще засвоюватиме науку,
якщо навчання починати в день святого
пророка. З цього приводу казали: «Прийшов
Наум — пора братися за ум».
Протягом двох сторіч освітянством
опікувалися переважно церковні Братства.
На свій кошт вони організовували народні
школи, в яких училися селянські діти.
Згодом російський царизм, ввівши
кріпацтво, заборонив викладання та
книгодрукування національною мовою. 1
вже на початку XIX століття Україна за
рівнем освіти посідала одне з останніх
місць в імперії.
Та шанобливе
ставлення людей до науки залишилося.
Навіть за найбільшої скрути селяни
намагалися зробити все, щоб їхні діти
здобули освіту. Ось чому в народі кажуть:«
Батько Наум наведе на ум»
(142
сл.) (За В. Скуратівським)
22 Народна
ботаніка
В Україні
особливою популярністю користувалися
такі дерева, як дуб, береза, тополя, явір,
верба.
Дуб шанували
за довголіття, міцність. Його деревину
використовували при будівництві житла.
Березу і тополю любили
за красу й декоративність. Тополями
обсаджували шляхи, садиби. Березовий
сік, що збирали навесні, був одним із
найпопулярніших напоїв.
Найпоширенішим
елементом українського пейзажу є верба.
Вона добре переносила вологу, тому за
розташуванням вербових дерев селяни
визначали підземні джерела і місця, де
доцільніше копати криницю.
Із чагарникових
рослин в Україні особливо популярні
калина і терен. Їх цінували як декоративні
рослини, а плоди вживали у
їжу.
Багато
рослин застосовували в народній медицині.
Дубова кора вважалася найкращою для
лікування шлункових захворювань. Плоди
калини і кору верби, бруньки та листя
берези застосовували як протизапальні
засоби.
Знання про
рослини знайшло своє яскраве відображення
в усній народній творчості. У багатьох
народних піснях вони символізують
довголіття, кохання, красу, деякі стали
уособленням України.
( 145 сл.)
( За В. Горленко)
23
Веселка
Образ
веселки пов’язаний із
мотивами життя і смерті. Від цієї
барвистої небесної дуги залежить якість
і кількість живлющого дощу,
для якого саме веселка
набирає воду з річок.
Веселку
називають небесним кільцем. У німців є
легенда про велетенського
лебедя, який плаває морем, тримаючи в
дзьобі кільце. Коли він
випустить кільце, світ загине. У давніх
литовців, французів
веселка асоціювалась із луком
бога-громовика.
Найчастіше
веселку ототожнюють із гігантським
змієм, що випиває воду з криниць, щоб
потім повернути її на землю у вигляді
зливи.
Існує
легенда, що веселка — це шлях до неба,
величезний міст, по якому
сходять на землю янголи. Про це свідчить
і її друга назва — райдуга,
тобто райська дуга. За біблійною легендою,
веселка — це знак угоди між Богом
і людьми. Після потопу Бог
пообіцяв праведному Ноєві, який
урятувався з родиною, що
більше ніколи не насилатиме
на землю такої страшної нищівної
зливи. На згадку
про це Господь створив веселку.
(
140 сл.)
(За
В. Завадською)
24
Вогонь
Вогонь —
один із центральних образів світової
міфології. Він може бути
земний, небесний або підземний.
Вогонь
асоціюється з добробутом,
плідністю, сільськогосподарською
обрядовістю.
Давня
людина не розрізняла живу та неживу
природу. Вона одухотворювала все
довкілля. Горіння різноманітних предметів
пояснювала як поглинання їжі якоюсь
химерною істотою. Скажімо, індіанці,
щоб здобути прихильність вогню, приносили
йому в жертву жменю тютюну, який кидали
у вогнище із замовлянням:
«Візьми, пали й не завдавай мені шкоди».
В
українській обрядовості вогонь — це
засіб, що оберігає людину й допомагає
їй. При цьому дуже часто він виступає
в поєднанні з водою. На
Івана Купала дівчата ворожать на воді,
пускаючи вінки, щоб дізнатися про
свою долю. В Європі існував
також звичай ходити купальської
ночі босоніж по гарячому вугіллю. Це
пояснювалося жертвоприношенням
підземному божеству, символом якого
був вогонь. Пізніше ці жорстокі ритуали
перетворилися на звичайні танці
навколо вогню та стрибання
через багаття.
(140
сл.)
( За В. Завадською)
25
Хліб — усьому голова
Хліб
— це саме життя, його обожнюють і
звеличують, йому підпорядковуються час
і простір. Тому й культура наших
пращурів була хліборобською. До хліба
українці віддавна ставилися з особливим
пошанівком. Крихітка
хліба не може бути зметена зі столу під
ноги разом із сміттям.
Хліб —
усьому голова. У цьому прислів’ї
відображено великий досвід і важливе
життєве правило.
Хліб
відігравав величезну роль у всіх обрядах
українців, використовувався як ритуальна
страва під час багатьох свят. Наприклад,
під час обряду сватання батьки молодят
обмінювалися хлібом, а під час запросин
дарували випечені з пшеничного тіста
шишки. А на весілля випікали коровай і
благословляли ним подружжя.
Так, хліб
— це справедливість і добробут, праця
й пісня. Однак найголовнішим є те, що
хліб уособлює смерть і воскресіння, бо
зернина вмирає, щоб воскреснути й
подарувати людині десятки інших зернин.
Людина ж, споживши хліб, вирощуватиме
в душі добрі почуття, а в розумі —
хвалебні думки.
(142
сл.) (
За П. Мовчаном)
26
Колискова–це душа,
яка ходить навшпиньках
Усе
починається з дитинства, з
колискової. Звідти беруть
початок наші турботи й радощі,
смуток і веселість, тривоги
та сподівання. І головне —
взаємність з життям, зі світом.
Адже дитяче слово,
ще не зовсім виразне
промовляння, помах ще не
зміцнілих рученят, перша ота
взаємність очищає і душу, і
помисли. І щезає до певної міри все
гіркотне, наболіле, стражденне.
Тож не
зайве наголосити, що людина
таки починається з колискової,
з голосу материнської душі над колискою.
Уже тоді, з першої почутої мелодії ми
відчуваємо багатоголосся життя та
світу.
Колискова
— це душа, яка ходить навшпиньках. Почути
її кроки можуть лише ті, хто
вміє слухати. Як і сповідь
матері над колискою. Коли
вгамовуються, стихають людські чвари,
коли натруджена земля дихає
безгомінням, коли помислам і
надіям відкриваються простір
і небо, а світ стає
милосерднішим, ближчим до
серця,— тоді в серці матері народжується
пісня. Саме тоді над
колискою вона щемно, тремтливо та
ніжно виспівує свою незглибинну
душу. Тож навчимося слухати
материну сповідь.
(157 сл.)
(За М. Сингаївським)
27 Колядки
та щедрівки
Колядки
та щедрівки – пісні, що були важливою
складовою частиною зустрічі Нового
року. Походження назви «колядка» не
з’ясоване. Назва
«щедрівка», що збереглася тільки в
Україні, означає пісня, що накликає
щедрість природи.
Колядували
хлопці, ходячи по дворах із саморобною
зіркою, іноді у супроводі перевдягнених
Маланки, кози, ведмедя, солдата. Вони
розігрували сценки, співаючи: « Де коза
ходить, там жито родить; де коза ногою,
там жито копою; де коза рогом, там жито
стогом». Подарунки, зібрані під час
колядування, складали почастунок на
спільній вечері молоді.
Щедрували
в новорічну ніч переважно дівчата. У
перший день нового року діти ходили по
хатах із «засівалками» чи «посипалками»,
посипаючи навколо себе зерном. Вони
виголошували коротенькі віршики-побажання.
Щедрик,
ведрик, винесіть вареник,
Грудочку
кашки, кілечко ковбаски.
Винесіть
книш, бо впущу в хату миш.
Винесіть
ковбасу, бо всю хату рознесу.
У наш час
колядування, щедрування й засівання
відроджуються як звичай висловлювати
добрі новорічні побажання.
(144 сл)
( За Н. Шумадою)
28
Наші добрі символи
Берегиня,
обереги – наші давні й добрі символи.
Може, маючи такі прекрасні символи,
народ зумів уберегти від забуття нашу
пісню й думу, нашу історію і волелюбний
дух. Виряджаючи чоловіків та синів у
нелегкі походи проти ворогів, матері,
дружини й кохані дарували їм на пам’ять
ці амулети – рушники з оберегами, аби
живими верталися до рідної домівки.
У традиційній
вкраїнському вишиванці та ткацтві
присутні два найосновніші символи –
обереги й древо життя, які утверджували
охорону родинного вогнища. Якщо обереги
знайшли своє постійне місце на рушниках,
то символізований малюнок древа життя
утрадиційнився переважно на тканих
виробах: рядюжках, килимах. Щоправда, у
давніші часи силуети оберегів та древа
життя наносилися на керамічних виробах,
на статуетках, віконницях, воротях.
Берегиня
– один з таких елементів. Згідно з
повір’ям наших далеких
предків, вогонь символізував достаток
і міць. Ось чому за ним постійно вели
догляд, осимволізовуючи поетичним
словом «Берегиня», тобто « Та, що береже,
оберігає».
(140 сл.)
( За В. Скуратівським)
29 Писанки
Звичай
робити писанки та крашанки виник в
Україні ще з передхристиянських часів.
Орнамент на них переважно геометричний:
трикутники, спіралі, кола.
Спосіб
виготовлення писанок вимагає неабиякого
хисту,бо малювати на опухлій поверхні
яйця тяжко. Інструментом для
виготовлення писанок є «кісточка» -
паличка з бляшаною трубкою на кінці. На
сирому яйці кісточкою вимальовують
розтопленим воском ті місця, що їх треба
лишити незафарбованими:обвідки,крапки
та оперізування. Спочатку фарбують яйце
в ясній фарбі. Після цього яйце виймають
з фарби і кладуть, щоб висохло. Потім
наводять віск на ті місця, що мають
лишитися жовтими, і фарбують у темнішій
фарбі. Коли вже малюнок закінчений,
писанки складають у череп’яну
миску і кладуть у піч з температурою 35
– 40 градусів Цельсія. Коли віск розтопиться
і спливе з яйця, писанка готова.
На Полтавщині
є легенда, що писанки писала Мати Божа
ще тоді, як Ісус маленьким був. «Дитина
дуже тішилася тими цяцьками», - говориться
в ній.
(140 сл. )
( За О. Воропаєм)
30 Свята
вечеря
З давні-давен
у нас в Україні словом і ділом люди
створюють у святвечір образ багатства,
щастя у своєму домі. Ще вдосвіта господиня
дістала кремінь і кресало, які останні
дванадцять день лежали під образами.
Вона перехристалася тричі і викресала
«новий огонь». Цим вогнем вона розпалила
в печі дванадцять полін. Господиня готує
дванадцять святвечірніх страв: наставляє
узвар, варить горох, квасолю, смажить
капусту, рибу, ліпить вареники, готує
бараболю, гриби, кашу гречану, голубці
з пшоном, коржі з маком та кутю з товченої
пшениці. В усьому їй допомагають діти.
У цій багатій, але пісній вечері господиня
представляє найголовніші плоди поля,
городу і саду.
У той час
господар напоїв худобу та дав їй сіна.
Ніхто і ніщо не може бути в цей вечір
поза домом, бо цілий рік буде блукати
по світі. Не можна й сваритися в цей
день.
Свята вечеря
стає невичерпним джерелом магічної
сили на утворення нового багатства в
новім році.
( 140 сл.)
( За О. Воропеєвим)
31
Стрічки дівочого віночка
Є
такий звичай — вдягати на свята квітучий
віночок, в’язати до нього різнобарвні
стрічки. Кожна дівчина мала вміти
в’язати стрічки, знати
їх символи.
Першою
посередині в’язали світло-коричневу
стрічку. Вона символізувала
землю-годувальницю. Пообіч неї - жовті
стрічки, які символізували сонце. Потім
йшли світло-зелені — це краса, молодість.За
ними в’язали блакитні — це колір неба
й води, символ сили та здоров’я.
Жовтогаряча стрічка символізувала
хліб, фіолетова — мудрість, а малинова
— душевну щирість.
Передостанньою
була рожева, що символізувала достаток.
Найчастіше рожева стрічка була заключною,
бо білу стрічку на кінцях зав’язувала
не кожна дівчина. Кінці білої стрічки
мали бути розшитими сріблом і золотом,
а це могла собі дозволити тільки заможна
дівчина. Якщо білі стрічки не були
розшиті, їх не можна було чіпляти.
Символізували вони пам’ять про померлих
(120 сл.).
( За Я. Музиченко)
32
Рослини-символи
У
кожного народу є свої улюблені рослини.
І в українців вони є. Верба, калина,
барвінок — це споконвічні символи
українського народу.
Калина
— це символ кохання, краси, щастя. Навесні
калина вкривається білим цвітом і
стоїть, як наречена, в білому вбранні.
А восени ніби горить кетягами червоних
плодів. Калиною уквітчують весільний
коровай, оселю, нею лікуються. Народ
склав про цю рослину багато легенд і
пісень.
Ще
одна рослина, без якої важко уявити
українську оселю, — це барвінок. Листя
рослини залишається зеленим і морозної
зими, і спекотного літа. Вважалося, що
хто посадить у себе на подвір’ї барвінок,
той обов’язково матиме щастя. У барвінкові
криється могутня цілюща сила, яка
перемагає тяжкі недуги. Він є символом
кохання. Багато пісень і казок присвячені
цій чудовій рослині.
У
давнину барвінок не дозволялося викидати
на смітник, щоб родину не спіткало
нещастя
(130
сл.). ( За Г.
Нудьгою)
33
Вертепна драма
Окремий
вид драми — вертепна драма. В Україні
вертеп прийшов на зміну інтермедії уже
в сімнадцятому столітті. Популяризували
вертеп мандрівні дяки. Згодом до них
приєдналися актори та музиканти, котрі
й озвучували театральне дійство.
Українська
вертепна драма складається з двох
частин: релігійної та інтермедійної з
національно-побутовим колоритом.
Вертепний короб був поділений на два
«поверхи». На верхньому — ставилися
сцени, пов’язані з Різдвом, янголами,
пастухами. На нижньому демонструвалася
побутова комедія з піснями й танцями,
безмежною народною фантазією і барвистим
національним одягом. Ляльковод водив
ляльок, тримаючи їх за дріт і говорив
різними голосами — відповідно до ролі
дійових осіб. За вертепним коробом
розташовувався хор, який виводив молитви
й духовні канти, а також скрипаль, під
музику якого співали і танцювали
маріонетки.
Зміст
інтермедій розповсюджувався усно. І
лише деяким збирачам фольклору вдалося
записати тексти і пісні різдвяного
вертепу. Завдяки їх ентузіазму ми
сьогодні маємо уявлення про давній
український вертеп
(143 сл).
(За О. Курочкіним)
34
Заходить до хати Святвечір
Улюблений
в народі час зимових свят починався з
Святвечора. Хата була прибрана, в ній
смачно пахло пирогами та кутею з медом,
а ще морозом від житнього снопа. На небі
сходила вечірня зірка, і вся родина
сідала вечеряти.
Вечір цей
повнився чудесами. Звичайні предмети
й речі набували тепер чарівних
властивостей. У стайні розмовляли між
собою домашні тварини, а зірниця могла
прикликати дівчині судженого. Каша із
ячного зерна з узваром і медом звалась
нині кутя. Ложка цієї каші могла накликати
рої на пасіку й уласкавити мороз, бурю.
Житній сніп на покуті був тепер Колядою
або Дідом – домашнім богом, що обіцяв
хороший урожай.
Старі
люди могли побачити в Святвечір своїх
померлих родичів, що приходили до них
опівночі куті їсти, а дівчата дізнатись
ім’я майбутнього чоловіка і навіть
побачити в дзеркалі його обличчя. Саме
це єднання людини з усім світом залишало
у кожного почуття неповторності
свята, дарувало надію на краще.
(144 сл.).
( За « Народним календарем»)
35
Рідне слово
Мова народу
– кращий цвіт усього його духовного
життя, що
ніколи не в'яне й вічно знову розпускається,
Покоління народу проходять
одне за одним, але результати життя
кожного покоління залишаються в мові.
Мова є
найважливіший, найбагатший і найміцніший
зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі та
майбутні покоління народу в одно велике
історичне ціле. Поки жива мова народна
в устах народу, до того часу живий і
народ. І нема насильства більш нестерпного,
як те, що хоче відібрати в народу спадщину,
створену його предками.
Вивчаючи
рідну мову, дитина п'є духовне життя й
силу з рідної груді рідного слова. Воно
пояснює їй природу, як не міг би пояснити
її жоден природознавець, воно знайомить
її з суспільством, як не міг би ознайомити
жоден історик. Воно вводить її в народну
поезію, як не міг би ввести жоден естетик.
Слово, нарешті, дає такі логічні поняття
й філософські погляди, яких, звичайно,
не міг би дати дитині жоден філософ. (
150 слів). ( К. Ушинський)
36
Світ прадавніх
слов’ян
Здавна
в Україні кожна травинка чи домашня
худоба промовляла до людини близькою
та зрозумілою мовою. Від дощу, сонця
залежало головне в житті стародавнього
та далекого пращура-слов’янина. Тому
й намагалися наші далекі предки жити в
мирі та злагоді з природою, яку
по-справжньому обожнювали, боялися й
боготворили. Для цього наділяли явища
природи людськими рисами: розумом,
добротою, злом, підступністю.
Освячення
й боготворіння Сонця збігалося з
пошануванням Дажбога, сина Сварога.
Великої честі заслуговувала людина,
яку порівнювали із сонцем. Коли ми
щедруємо на старий Новий рік, 13 січня,
то співаємо: «Ясне сонечко — то господиня,
ясен місяць — то господар, ясні зірки
— то його дітки».
Богом живої
природи був Ярило, кохання — Лада, що й
досі у слові «лад» уособлює злагоду та
мир між людьми
(117 сл.)
( За «Народним календарем»)
Список
використаних джерел:
- Паламарчук В.У. Роль навчального диктанту в розвитку пізнавальної самостійності учнів // Дивослово - 2003.- №5.- с. 36-45.
- http://www.history.vn.ua/book/history5/76.html
Зміст
Передмова………………………………………………5
1. Національні
символи.………………………………..5
2.
Пам’ять родоводу…….……………………………...6
3.
Хата……………………….…………………………..6
4.
Витинанка………………….…………………………7
5. Українська
вишиванка………………………………8
6. Український
рушник………………………………...9
7. Хато моя,
рідна хато!...............................................10
8. Українська
хата………………...…………………..11
9.Гончарі………………………...…………………….12
10.Верба……………………...………………………..13
11.Дідух нашої
оселі………………......……………..13
12.Криниці………………………...…………………..14
13.
Вінок………………………..……………………..15
14.Українська
кухня…………..……………………...16
15.
Лелеки……………………..……………………....17
16. Українська
гостинність……..…………………....18
17. До батька
по розум…………..…………………...19
18. Горобина
ніч………………...…………………….19
19.
Папороть…………………..………………………20
20.
Писанка…………………..………………………..21
21. Святого
пророка Наума………..………………...22
22. Народна
ботаніка……………..…………………..23
23.
Веселка…………………….………………….......24
24.
Вогонь………………………………………….....25
25. Хліб-усьому
голова…….……...………………...26
26. Колиска—це
душа, яка ходить навшпиньках.....27
27. Колядки
та щедрівки………………………….....27
28. Наші добрі
символи………………………….…....28
29.
Писанки…………………………………….………29
30. Свята
вечеря………………………………………..30
31. Стрічки
дівочого віночка…………………….........31
32.
Рослини-символи…………………………………..32
33. Вертепна
драма…………………………………….33
34. Заходить
до хати Святвечір……………………….33
35. Рідне слово
………………………………………...34
36.
Світ прадавніх слов’ян………………………….....35
Список
використаної літератури………………..…...36
Немає коментарів:
Дописати коментар